Протокол
діагностичного обстеження класу/групи
Заставнівської ЗОШ І-ІІІ ст.
Дата проведення: 19 січня 2018 р.
Мета дослідження: визначити ставлення учнів до навчання і школи . З’ясувати причини низького рівня знань
Характеристика вибірки: учні 7-10 класу
Результати обстеження:
1. Чи подобається тобі навчатися в школі?
75% - так – 12 уч.
ні – 0 уч.
25% - не дуже – 4 уч.
2. Учні до школи ходять:
63% - добровільно - 10 уч.;
50% - тому, що від цього залежить майбутнє – 8уч.;
44% - бо так треба, всі люди мають учитися – 7 уч.;
25% - тому, що тут учаться друзі – 4 уч.;
19% - неохоче – 3 уч.;
19% - хочуть розвивати свої навички і отримувати нову інформацію – 3 уч.;
6% - з примусу – 1 уч.;
6% - батьки вимагають – 1 уч.;
6% - подобається вчитися – 1 уч.;
0% - охоче – 0 уч.;
3. Найбільше в школі учням не подобається:
69% - домашні завдання – 11 уч.;
38% - нецікаві уроки – 6 уч.;
19% - ставлення вчителів – 3 уч.;
13% - короткі перерви – 2 уч.;
6% - ставлення однокласників – 1 уч.;
6% - відірваність навчання від життя – 1 уч.;
6% - нецікава позакласна робота – 1 уч.;
4. Умови навчання у класі задовольняють:
94% - так – 15 уч.;
6% - ні – 1 уч.
5. На виконання домашніх завдань учні витрачають:
44% - багато часу – 7 уч. \
50% - мало часу – 8 уч.
6. У виконанні домашніх завдань учням допомагають:
19% - мама, тато – 3 уч.
75% - ніхто – 12 уч.
19% - Інтернет – 3 уч.
6% - ГДЗ - 1 уч.
7. На думку учнів вчителі в школі їх розуміють
81% - так – 13 уч.;
13% - ні – 2 уч.;
6% - не завжди – 1 уч.
8. Учні задоволені ставленням до себе з боку вчителів
75% - так – 12 уч.;
6% - ні – 1 уч.;
19% - частково – 3 уч.
9. Найбільше учням не подобаються такі риси вчителів:
25% - зверхність – 4 уч.;
19% - висока вимогливість – 3 уч.;
13% - байдужість –2 уч.;
6% - крикливість – 1 уч.;
10. Найбільше учням не хочеться відвідувати такі уроки:
50% - математика – 8 уч.;
44% - хімія – 7 уч.;
19% - історія – 3 уч.;
13% - право – 2 уч.;
6% - українська м. – 1 уч.;
6% - англійська м. – 1 уч.;
6% - фізкультура – 1 уч.;
11. Найбільше учням подобаються такі уроки:
38% - біологія – 6 уч.;
31% - фізкультура – 5 уч.;
25% - англійська м.– 4 уч.;
25% - технології – 4 уч.;
19% - географія – 3 уч.;
19% - зарубіжна л. – 3 уч.;
19% - фізика – 3 уч.;
19% - інформатика – 3 уч.;
19% - математика – 3 уч.;
13. Найбільше учням заважає вчитися:
62% - низький рівень дисципліни , шум на уроці – 10 уч.;
56% - відсутність інтересу до окремих предметів – 9 уч.;
38% - лінощі – 6 уч.;
19% - низький рівень викладання предметів – 3 уч.;
19% - мені важко, я не розумію – 3 уч.;
13% - несправедливість оцінювання – 2 уч.;
13% - цікавіші справи – 2 уч.;
13% - просто не хочеться вчитися – 2 уч.;
14. Учні обговорюють свої шкільні справи з батьками
88% - так – 14 уч.
12% - ні – 2 уч.
15. Батьки учнів ставляться до школи і їхніх навчальних успіхів наступним чином:
56% - переживають, якщо виникають проблеми і труднощі – 9 уч.;
44% - часто разом обговорюють шкільні справи – 7 уч.;
38% - сварять і критикують через погані оцінки – 6 уч.;
6. У виконанні домашніх завдань учням допомагають:
19% - мама, тато – 3 уч.
\Вікові психологічні особливості дитини
Дошкільний вік
Характеристика дошкільного дитинства
Дошкільне дитинство є періодом первісного становлення особистості, розвитку особистісних механізмів поведінки. За А. Н. Леонтьєвим, особистісне становлення в цьому віці пов'язано, насамперед, з розвитком супідрядності або ієрархії мотивів. Діяльність дитини, як правило, збуджується і спрямовується вже не відокремленими мотивами, які змінюються або вступають в конфлікт між собою, а певним підпорядкуванням мотивів. Якщо зв'язок між мотивами і результатом дії зрозумілі дитині, то малюкще до початку дії передбачає значення майбутнього продукту і емоційно налаштовується на процес його виконання. Примітно, що емоції можуть з'являтися до виконання дії у формі емоційного передбачення. Відділення дитини від дорослого до кінця раннього віку призводить до нових відносин між ними і до нової ситуації розвитку дитини. Спілкування з дорослим набуває неситуативного характеру і здійснюється у двох різних формах - неситуативно-пізнавальної і неситуативно-особистісної. У свідомості дитини з'являється образ ідеального дорослого, який стає прикладом для його поведінки і опосередковує його дії. Протиріччя соціальної ситуації дитини-дошкільника якраз і полягає в розриві між його прагненням «бути, як дорослий» і неможливістю це прагнення реалізувати на ділі. Єдиною діяльністю, яка дозволяє вирішити це протиріччя, є сюжетно-рольова гра.
Спілкування дошкільників з однолітками
У дошкільному віці в житті дитини все більше місце починають займати інші діти. Приблизно до 4 років одноліткам віддається більша перевага як партнерам по спілкуванню, ніж дорослим. Спілкування з дорослим відрізняє ряд специфічних особливостей, серед яких:
• багатство і різноманітність комунікативних дій;
• надзвичайна емоційна насиченість;
• нестандартність та нерегламентованість;
• переважання ініціативних дій над відповідними;
• невелика чутливість до впливів однолітка.
Розвиток спілкування з однолітками в дошкільному віці проходить ряд етапів.
На першому етапі (2-4 роки) одноліток є партнером по емоційно-практичній взаємодії, «невидимим дзеркалом», в якому дитина бачить, в основному, себе.
На другому етапі (4-6 років) виникає потреба в ситуативно-діловому співробітництві з однолітком; змістом спілкування стає спільна ігрова діяльність; паралельно виникає потреба у визнанні та повазі однолітка.
На третьому етапі (6-7 років) спілкування з однолітками набуває рис неситуативного, складаються стійкі виборчі переваги.
До 6 років дитина починає сприймати і себе та іншого як цілісну особистість, завдяки чому стає можливим особистісне ставлення до однолітка.
Криза шести років. Кінець дошкільного віку знаменується кризою. До цього часу відбуваються різкі зміни на фізичному рівні: швидке зростання в довжину, зміна пропорцій тіла, ломка координації рухів, поява перших постійних зубів. Однак головні зміни полягають не в зміні зовнішнього вигляду дитини, а в зміні його поведінки. Зовнішніми проявами цієї кризи є манірність, кривляння, демонстративні форми поведінки. Дитина стає важковиховуваною, перестає слідувати звичним нормам поведінки. За цими симптомами, стоїть втрата безпосередності. Вигадлива, штучна, натягнута поведінка 6-7-річної дитини, яка впадає в очі і здається дуже дивною, якраз і є одним з найбільш очевидних проявів втрати безпосередності. Механізм цього явища полягає в тому, що між переживанням і вчинком «вклинюється» інтелектуальний момент - дитина хоче щось показати своєю поведінкою, придумує новий образ, хоче зобразити те, чого немає насправді.
Молодші школярі
Характеристика молодшого школяра 
Від 7 до 10 років у дитини починається нова діяльність - навчальна. Саме той факт, що він стає учнем, людиною учням, накладає абсолютно новий відбиток на його психологічний вигляд і поведінку. Дитина не просто опановує певним колом знань. Вона вчиться вчитися. Під впливом нової, навчальної діяльності змінюється характер мислення дитини, його увага і пам'ять. Тепер його положення в суспільстві - становище людини, яка зайнята важливою і оцінюваною суспільством роботою. Це тягне за собою зміни у відносинах з іншими людьми, в оцінюванні себе та інших. Дитина освоює нові правила поведінки, які є суспільно спрямованими за своїм змістом. Виконуючи правила, учень висловлює своє ставлення до класу, вчителя. Не випадково першокласники, особливо в перші дні і тижні перебування в школі, надзвичайно старанні у виконанні цих правил. У школі дитина вперше зустрічається з новим для себе способом взаємодії з дорослою людиною .. Учитель є не тимчасовим "заступником батьків", а представником суспільства, який має певний статус, і дитині доводиться освоювати систему ділових відносин. Зі вступом до школи з'являється необхідність осягати не тільки призначення предметів і явищ, але і їх суть. Від власного уявлення про об'єкт вона переходить до наукового подання про нього.
Особливості спілкування з однолітками і дорослими
Коли дитина починає вчитися, його спілкування стає більш цілеспрямованим, оскільки з'являється постійний і активний вплив вчителя, з одного боку, і однокласників - з іншого. Ставлення дитини до товаришів дуже часто визначається ставленням до них дорослих, в першу чергу - вчителів. Оцінка вчителя сприймається учнями як головна характеристика особистісних якостей однокласника. Особливо значима особистість учителя для налагодження міжособистісних відносин першокласників, так як діти ще погано знають один одного, не вміють визначити можливості, достоїнства і недоліки як свої власні, так і своїх товаришів. Міжособистісні відносини будуються на емоційній основі, хлопчики і дівчатка являють, як правило, дві незалежні підструктури. До кінця початкового навчання безпосередні емоційні зв'язки і взаємини починають підкріплюватися моральною оцінкою кожного з дітей, глибше усвідомлюються ті чи інші якості особистості.
Спілкування молодшого школяра з оточуючими людьми поза школою також має свої особливості, зумовлені його новою соціальною роллю. Він прагне чітко позначати свої права і обов'язки і очікує довіри старших до своїх нових вмінь.
Підліток
Характеристика підліткового віку 
Тема підліткового віку у віковій психології займає особливе місце. Важливість її визначається, по-перше, великим практичним значенням (з десяти класів школи принаймні в п'яти вчаться підлітки); по-друге, саме в цьому віці найбільш чітко проявляється проблема співвідношення біологічного і соціального в людині; по-третє, підліток очевидно ілюструє багатогранність і складність самого поняття «вік». Коли дитина стає підлітком, підліток - юнаком, юнак - дорослим? На «полюсах» питання більш-менш ясне: ніхто не назве 12-річного юнаком, а 20-річного - підлітком. Але стосовно 14-18-річних вживаються обидва ці терміни, і це не випадково. Грані переходу від дитинства до зрілості досить умовні. Вікові категорії завжди позначають не тільки і не стільки вік і рівень біологічного розвитку, скільки суспільне становище, соціальний статус людини. У наш час підлітковим періодом вважається вік від 11 до 15-16 років.
Перехідний вік включає в себе два ряди процесів:
• натуральний - процеси біологічного дозрівання організму, включаючи статеве дозрівання;
• соціальний - процеси спілкування, виховання, соціалізації в широкому сенсі слова.
Процеси ці завжди взаємопов'язані, але не синхронні:
• різні темпи фізичного і психічного розвитку в різних дітей (один хлопчик в 14-15 років виглядає дорослим, інший - дитиною);
• існують внутрішні диспропорції у дозріванні окремих біологічних систем і психіки;
• соціальне змужніння за часом не тотожний фізичному (фізичне дозрівання відбувається значно швидше, ніж соціальне - завершення освіти, придбання професії, економічна самостійність, громадянське самовизначення і т. д.).
Підлітковий вік є перехідним, насамперед, в біологічному сенсі. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого. Підлітки - все ще школярі і знаходяться на утриманні батьків і держави. Їх основна діяльність - навчання. До біологічних факторів відносять статеве дозрівання, а також бурхливий розвиток і перебудову всіх органів, тканин і систем організму. Не слід пояснювати особливості поведінки дітей у цьому віці лише виходячи із змін, що відбуваються в організмі підлітка. Статеве дозрівання як найголовніший біологічний фактор впливає на поведінку не прямо, а опосередковано. Основний психологічний «механізм» різкої зміни поведінки у підлітковому віці схематично можна представити таким чином. Початок статевого дозрівання, пов'язане з появою нових гормонів у крові та їх впливом на центральну нервову систему, а також з бурхливим фізичним розвитком, підвищує активність, фізичні і психічні можливості дітей і створює сприятливі умови для появи у них відчуття дорослості і самостійності.
Криза підліткового віку
Підліткова криза завжди особливо цікавила учених. Криза ця характеризується перепадами настрою без достатніх причин, підвищеною чутливістю до оцінки сторонніми зовнішності, здібностей, умінь. При цьому зовні підлітки виглядають самовпевненими, безапеляційними в судженнях. Сентиментальність деколи уживається з черствістю, а хвороблива соромязливість - з розбещеністю, показною незалежністю, неприйняттям авторитетів і загальноприйнятих правил, обожнюванням випадкових кумирів. Теоретична розробка цієї проблеми почалася на рубежі XX століття. У цей час панувало уявлення про те, що джерелом кризи і специфічних особливостей підлітка є біологічні моменти, генетично визначені зміни. Поява нових психологічних особливостей розглядалося як явище неминуче і універсальне, тобто властиве всім підліткам. З цього випливав висновок: труднощі треба перетерпіти, втручання з метою щось змінити недоцільно і марно. Однак поступово в науці накопичувалися факти, що свідчать про те, що особливості підліткового періоду визначаються конкретними соціальними обставинами життя і розвитку підлітка, його суспільним становищем у світі дорослих. Особливо бурхливо у підлітка протікає перехідний період, якщо в дитинстві він засвоював те, що йому не знадобиться як дорослому, і не вчиться необхідному для майбутнього. У цьому випадку він виявляється не підготовленим до майбутнього по досягненні «формальної» зрілості. Німецький психолог К. Левін констатував, що в сучасному суспільстві існують дві самостійні групи - дорослих і дітей. Кожна володіє привілеями, яких не має інша. Специфіка становища підлітка полягає в тому, що він знаходиться між цими двома групами: він вже не хоче належати до групи дітей і прагне перейти в групу дорослих, але вони його ще не приймають. У цьому положенні неприкаяності К. Левін бачив джерело специфічних особливостей підлітка. Він вважав, що чим більший розрив між двома групами і, відповідно, чим довший період неприкаяності підлітка, тим з більшими труднощами протікає підлітковий період. На думку Л. І. Божович, підліткова криза пов'язана з виникненням нового рівня самосвідомості, характерною рисою якогї є поява у підлітків здатності і потреби пізнати самого себе як особистість, що володіє тільки їй властивими якостями. Це породжує у підлітка прагнення до самоствердження, самовираження та самовиховання. Багато авторів пов'язують поняття кризового розвитку з проблемою «акцентуацій характеру». У підлітковому віці формується більшість характерологічних типів, їх риси ще не згладжені і не компенсовані подальшим життєвим досвідом, як це нерідко буває у дорослих. Саме в підлітковому віці різні типологічні варіанти норми виступають найбільш яскраво як «акцентуації характеру». У підлітка від типу акцентуації характеру залежить багато чого: саме проходження пубертатної кризи, прояв гострих афективних реакцій, неврозів, загальний фон поведінки. А. Е. Личко виділяє такі типи акцентуацій підлітків: гіпертімний, циклоїдний, лабільний, астеноневротичний, сенситивний, психастенический, епілептоідний, істероїдний, нестійкий, конформний. Знання акцентуацій характеру необхідно для налагодження відносин з підлітком в сім'ї, класі, позашкільних групах.
Старшокласник
Характеристика раннього юнацького віку